Запорізький підприємець i громадський діяч Костянтин Гургура відомий багатьом по своїй роботі як депутат Запорізької обласної ради шостого скликання. Сьогодні він очолює громадську організацію «Гуманітарно-інформаційний центр», покликану допомагати співгромадянам вирішувати актуальні питання виживання та збереження майна.

– Костянтин Валентинович, коли розпочав свою роботу гуманітарно-інформаційний центр? Як відбувалося його організаційне оформлення?

– Після того, як почалася війна, люди хотіли всіляко допомогти армії, переселенцям, тим, хто постраждав, пішов служити. Кожен виявив свою громадянську позицію. Я теж із цього почав. Прийшов до штабу тероборони Дніпровського району, потім – до мерії, заявив про свої можливості. Мені надали громадський статус радника мера. Наша компанія та інші партнери, компанії, з якими ми давно знайомі, продуктивно працюємо, почали допомагати, об’єднуватись навколо проблем, що виникають. Інформаційний центр я запропонував створити як структуру у військовій чи міській адміністрації з метою організації обліку, логістики, охорони різних об’єктів та вантажів, координації та контролю цих процесів. Це дозволяло б завжди знати, скільки та яких складів є у міста, які з них вільні, можуть приймати ті чи інші вантажі, хто може виступати оператором доставки та зберігання, де та які діють благодійні, гуманітарні організації. Але цю ініціативу підтримано не було.

Тому я вирішив зробити громадську організацію, яка вирішуватиме ті самі завдання, але на громадських засадах.

Сьогодні щодо вантажів, обласних, міських та інших, ми ведемо паралельний облік, здійснюємо контроль. При цьому спочатку перші два місяці вся робота здійснювалась абсолютно безкоштовно, за власні кошти.

– За вашим відчуттям, з ким співпраця виявилася успішнішою, продуктивнішою, з міським штабом чи з обласним?

– Однозначно з міським штабом, точніше, не зі штабом, а з адміністрацією. Тому що зі штабом як такої співпраці так і не вийшло. Весь штаб сконцентрований в обладміністрації, і спочатку цілком результативно взаємодіяли з гуманітарним штабом, який очолював Руслан Шиханов. Це була нормальна співпраця, адекватна команда, питання вирішувались безпосередньо та швидко. Але після зміни керівництва все повністю змінилося, виявилося закрито пеленою недоступності та непрозорості.

– Яку допомогу центр надає операторам ринку гуманітарної допомоги? Які основні операції?

– Усі питання, пов’язані з розміщенням військових – ми активно над цим працювали – пов’язані з евакуацією підприємств, евакуацією людей, спочатку з Маріуполя, зараз з інших міст, які стикаються з тими самими проблемами. Також це міжнародні організації та наші, які звертаються з питаннями розміщення складів, вантажів, офісів тощо.

– У вас є відчуття, що складських приміщень у місті достатньо, щоб закрити всі нагальні потреби, пов’язані з наданням гуманітарної та іншої допомоги?

– Складських приміщень у місті на сьогоднішній день, мабуть, вистачає. Але в перші два місяці їх не вистачало, бо був дуже великий потік гуманітарних вантажів, і ці вантажі буквально забивали залізничну колію. Були складнощі з їх розподілом – для того, щоб надати шляхи та місце розвантаження для військових та військової техніки. Плюс до всього, оскільки практично вся область виявилася окупованою, вантажі, які призначалися для області, почали зосереджуватись у Запоріжжі.

Загалом спочатку все було дещо хаотично. Ми формували свій НЗ (недоторканний запас), область – свій, Мінекономіки та Кабмін – свій. Якоїсь миті склалася така ситуація, що ніде було запланувати зберігання цих вантажів. Але зараз все більш-менш стало впорядковано, почало набувати певних обрисів. Я думаю, що якщо все-таки з’явиться документ, який регулюватиме гуманітарні питання на всі випадки життя – де що лежить, як розподілятиметься, витягуватиметься – ми отримаємо набагато більше гарантій стабільного життєзабезпечення населення.

Вважаю, що такий документ потрібно створити у місті, яке з прилеглою до нього територією фактично і є зараз областю.

Тим більше, що інформація щодо внутрішньо переміщених осіб порівняно впорядкована – вони реєструються в управліннях праці та соціальної допомоги – а щодо 700 тисяч осіб, які проживають у місті, то питання щодо них не відрегульовані. Не ясно, як вони будуть пити, їсти, отримувати медикаменти та медичну допомогу, якщо, не дай Боже, складеться ситуація, схожа на Сєвєродонецьк та Маріуполь.

Понад те, потрібен порядок у цих питаннях, щоб не було перекосів, отримання гуманітарки окремими громадянами не через реальну необхідність, а тому, що це безкоштовно.

Люди в усьому світі охоче надають нам допомогу. Але ці ресурси ми маємо раціонально використовувати. Сформувати запаси, упорядкувати роботу всіх центрів, офіційних та неофіційних.

Нарешті облік та контроль потрібен ще й для того, щоб не можна було завезти токсичні та небезпечні вантажі – як у Дніпрі, де було виявлено кілька ящиків вибухівки.

Знову ж таки, не повинно бути вантажів, які не потрібні – особливо щодо продуктів, що потребують спеціальних умов зберігання, глибокої заморозки тощо. По-перше, десь цей продукт реально стане в нагоді, по-друге, це не раціонально, якщо товар знаходиться на зберіганні, за це платяться гроші, але він тут не потрібен.

Поверніть цей вагон до іншої області, перерозподіліть гуманітарний вантаж.

– Я правильно розумію, що в рамках згаданого документа, який потрібно створити і який, як і раніше, актуальний через те, що війна триває і вона близько до нас, є потреба в тому, щоб було створено недоторканний запас стратегічних продуктів, медикаментів, палива, води, дизельних генераторів, чогось такого на випадок часу «Ч»? Більше того, щоб вони були розподілені по районах та у разі загострення ситуації, логістика не була вирішальною. Щоб воно було в потрібному місці, бо місто не маленьке.

– Обов’язково має бути такий документ, він має бути оприлюднений, людям має бути зрозуміло, що це питання вирішене. Щодо розміщення запасів, вони автоматично повинні бути диверсифіковані. І так, з погляду логістики, вони мають бути легко доступними для розподілу. Це обов’язковий момент. Щодо розподілу, то я вважаю, що з тих запасів, що вже зібрані, потрібно кожному під список видати продуктовий набір і сказати: це тобі НЗ на стільки-то часу, якщо станеться загострення. А за три місяці знову видати такий набір, щоб воно не на складах лежало, а в кожної людини вдома.

Друге питання – ті центри, які створені на базі шкіл. Вони діють як хаби, куди можна звернутись, де можна отримати інформацію, якусь гуманітарну допомогу. А бомбосховища мають бути укомплектовані з урахуванням того, що люди можуть провести у них якийсь тривалий час.

Загалом, вважаю, має бути адресна доставка. Зараз дуже багато волонтерів, є спеціальна програма, ми зробили чат-бот, де можна залишати заявку та розраховувати на отримання допомоги за місцем проживання.

Це особливо актуально для людей, які не здатні самостійно пересуватися, люди похилого віку, люди з обмеженими можливостями пересування. Таким чином, ми перестанемо збирати черги, живі цілі для ракет.

– Тобто потрiбно використовувати на повну можливість нинішніх комунікацій, щоб все це відбувалося онлайн, та ж сама доставка. Ви готові надати місту чи області допомогу при складанні такого документа?

– Звісно. Я вже давно його ініціюю і кажу, що такий документ має бути. Створення Гуманітарно-інформаційного центру було для того, щоби організувати всі ці питання, вирішити питання життєзабезпечення міста у складний час.

– А чи є якась ніша гуманітарної допомоги, яка в Запоріжжі з низки причин ще не закрита?

– Звичайно, є незакриті ніші, не може бути все ідеально. Хоча на сьогоднішній день працює безліч волонтерських організацій, здійснюється спільна діяльність із міжнародними організаціями, які профільно постачають медикаменти, обладнання.

Наприклад, наші партнери співпрацюють із німецьким ортопедичним фондом, співпрацюють зі шпиталями. Мобільні шпиталі привозять обладнання, апарати УЗД, МРТ, спеціальні інструменти, які дозволяють буквально збирати людей після серйозних травм. Є постачання машин швидкої допомоги, пожежних машин. Люди на Заході так налаштовані допомагати нам, що за якимись позиціями гуманітарної допомоги спостерігається навіть надлишок.

– А щодо транспорту? Я знаю, що у співробітників центру був досвід доставки на передній край автомобілів, які надавали волонтери, і цьому ж сприяє введене нульове розмитнення, яка дозволяє порівняно не дорого ввезти в Україну більш-менш стерпний автомобіль і за наших скромних коштiв забезпечити ту ж тероборону. військових та ін. Чи готові співробітники Центру займатися подібною допомогою?

– Так звичайно. Логістика, закупівля. Ми можемо вирішувати питання митниці, документальні, договірні питання, технічні моменти, перегін, забезпечення охоронних шляхів. Все це добре нам відомо, і досвід у цих питаннях накопичений чималий.

– Наскільки я розумію, західні благодійні організації, фонди висувають певні вимоги до збереження вантажів, їхнього транспортування. Чи відомі вам якісь специфічні вимоги цих організацій і чи є у вас розуміння того, як ці вимоги задовольнити?

– Різні організації налаштовані по-різному. Міжнародні офіційні організації, які створені при Євросоюзі, ООН, мають чіткі процедури, вони прописані, підписується договір, меморандум, угода. Коли виконується робота, робиться відповідний звіт, де все прописано. Тому одним досить просто доброго імені, того, що людина порядна, їй довіряють, іншим потрібні паспортні дані, фотозвіт, а третім – ще й бухгалтерська документація.

Ми готові виконувати найсуворіші вимоги. Для цього ми маємо досвід і відповідальність.

– А як справи з евакуацією підприємств з окупованих і прифронтових територій?

– Спочатку у багатьох був шок, деякі території прокинулися вже окупованими. Багато людей жили звичайним життям, хтось був за кордоном, хтось у відрядженні. Тижнів за два, за місяць підприємці почали виходити на нас із проханням допомогти. Одних ми евакуювали з області у Запоріжжі, інших до різних регіонів країни. Чим довший маршрут і чим глибше на окупованих територіях розташоване підприємство, тим складніше. Для цього потрібні спеціально підготовлені люди, бо далеко не всі готові працювати під обстрілами, ризикувати здоров`ям i життям.

У нас ще з 2014 року є певні команди людей, які мають вантажівки, досвід, і вони готові вирішувати такі складні питання. Із позитивних прикладів варто сказати про евакуацію підприємства, зайнятого металообробкою – ця робота продовжується і сьогодні, оскільки підприємство велике, багато важкого обладнання, сьогодні ведеться його монтаж у Запоріжжі.

Щодо сільгосппродукції, то вона евакуюється постійно, з Гуляйполя та інших районів, що знаходяться на кордоні бойових дiй. Це також було непросто, бо виник дефіцит зерновозів. Але потім усе налагодилось. Люди мають розуміння, як пересуватися країною, які документи потрібно мати при собі.

Як би там не було, актуальність Гуманітарно-інформаційного центру ще дуже велика. Тому що інформацію потрібно зібрати, вiдфільтрувати, обробити. І це додатково ускладнюється великою кількістю фейків, які тиражуються із блискавичною швидкістю.

Я вважаю, що в даному моменті правильна інформація, дана людині, з якою вона вирішує свої завдання, це дуже важливо. А якщо не вирішує з тим чи іншим органом та людьми, які декларують це, то ми здійснюємо контроль та очищуємо свою базу від таких операторів. Водночас ми готові підключати наших адвокатів, юристів, щоб вони піднімалися вгору владною вертикаллю і детально розбиралися з ситуацією.

Наприклад, на початку війни були прецеденти, коли тероборона з автоматами вилучала якесь майно, вантажівки, генератори і так далі. Ми взялися за те, щоб надавати чітку вичерпну інформацію щодо цієї процедури, а також гарантії, які в цьому випадку надає держава. І ситуація вирівнялася.

– Чи є сьогодні заявки на евакуацію підприємств?

– Заявки є постійно. Багато майна залишилося на окупованій території. Люди хочуть розуміти, як їм правильно оформити документи, чи буде компенсація, яка юридична процедура цього всього, як їм заявити про це чи як вирішити завдання з охороною вантажу. Наразі це відбувається масово, бо люди відійшли від шоку і тепер займаються своїм господарством, майном. Багато підприємств багато нерухомості залишилося в окупації.

Загалом з окупованих територій, щоб вивезти сільгосппродукцію, потрібно домовлятися якимось неофіційним способом по всіх блокпостах, усім платити гроші, перебувати саме там. Коли вантаж потрапить на нашу територію, зрозуміло, можна спокійно їхати. Деякі власники за допомогою своїх родичів ще когось такі завдання вирішують, але це дуже важко.

У будь-якому випадку, є декларація намірів, тобто все, що забрали чи розбомбили, піддаватиметься інформаційній реєстрації та при репарації буде компенсовано.

Інший варіант – зберегти майно чи передати його в управління, адже там залишилися наші люди, наші співробітники, їм можна довіряти. Якщо є можливість заплатити їм за таку роботу, підтримати їх у цей складний час, ми це робимо. Тим паче, що у багатьох населених пунктах окупантів немає.

Якщо ж майно, активи будуть націоналізовані за тією схемою, за якою це було зроблено у Криму, то, природно, це потрібно правильно реєструвати. Інформацію про те, як це робиться процедурно, ми найближчим часом викладемо на нашому сайті. Як і інструкції про те, як виїхати за кордон, зареєструватися в системі «Шлях» і т.д.

– Резюмуємо. Гуманітарно-інформаційний центр готовий надавати усю консультаційну допомогу?

– Безперечно. Ми активно розвиваємо цю діяльність та запрошуємо до партнерства всіх, хто зацікавлений у співпраці.